Третя частина найвідоміших літературних доробків вітчизняних авторів для читачів Освітнього порталу “Педагогічна преса” пропонує такі тексти:

41. Михайло Коцюбинський, “Дорогою ціною”

Дiялосьсе в 30-х роках минулого столiття. Українське поспiльство, поборене у класовiй боротьбi, з ярмом панщизняної неволi на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не вiл був у ярмi, звичайний господарський вiл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому туровi, загнаному, знесиленому, але овiяному ще степовим вiтром, iз не втраченим iще смаком волi, широких просторiв. Вiн йшов у ярмi, скорившись силi, хоч часом iз гнiву очi йому наливались кров’ю, i тодi вiн хвицав ногами i наставляв роги…

42. Володимир Винниченко, “Федько-халамидник”

Федько-халамидник має образ хулігана, підбурювача, його улюблені заняття – зробити шкоду, зіпсувати комусь гру. Ну дуже багато горя Федір зробив і дітям, і батькам. Говорили, що начебто біс в нього вселився. І хоч як би давали прочуханки йому батьки, хоч як би лаялись із ним батьки тих дітей, котрим розбишака зробив шкоду, Федя все ж таки далі брався за своє. Невгомонне дитя, не жаль йому ні своїх батьків, ні дітей, тих ровесників… І себе не жаль. І навіть його найкращі друзі, які постійно з ним гуляли, не були вже аж такими хуліганськими, найчастіше їх підбурював Федя. Треба ще додати, що Федір ріс у звичайній, небагатій сім’ї типографника. Можливо, через те був такий шибеник. І ще – Федір, попри своє бешкетливе життя, ніколи не брехав і не здавав друзів. Аж дивно було спочатку, що йому притаманні такі риси, проте, читаючи далі, розумієш, що це таки правда.

43. Григір Тютюнник, “Три зозулі з поклоном”

Ця новела — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст. Вона мало не найглибше віддзеркалює внутрішній світ Гр. Тютюнника, його прагнення гармонії, злагоди, доброти й усепрощення. Здається, до її написання він прямував усе попереднє життя, а поштовхом стала, здавалось би, незначна подія.

44. Іван Котляревський, “Москаль-чарівник”

Весела п`єса в дусі народних казок про винахідливих солдатів. Тут і про солдатів, і про народну кмітливість, і про сімейні цінності, повагу до батьків, вірність та чесність у шлюбі. А ще – про тогочасні реалії, старосвітські і нові звичаї, воєнну та канцелярську кар`єри (це, до речі, Іван Петрович із власного досвіду писав: кілька років він працював канцеляристом, а потім подався у військові, бо перспектив більше), ставлення “москалів” до “хохлів” тощо.

45. Михайло Коцюбинський, “На камені”

“На камені” — новаторський твір у жанровому плані. У ньому не­складна фабула, автор зосереджений на внутрішніх переживаннях героїв, що й становлять сюжетну колізію. Композиція акварелі надзвичайно оригінальна: да­ючи нібито малюнок з життя, автор жодного епізоду не виносить на перший план, а примушує читача головні епізоди переживати в собі, у своїй уяві. У цьому вияв­ляється перша риса імпресіонізму: замість детальних реалістичних описів давати тільки окремі натяки, «плями», що вже показують шлях читачевій уяві. Друга ж риса імпресіонізму — висувати на перший план психічні переживання героїв, а не фабулу творів. Письменник робить спробу вийти за межі традиційного оповідання та створити новий жанр — психологічну новелу, розвинути свою індивідуальну стильову манеру. Жанрова характеристика цього твору — акварель— відкриває задум автора: наблизити словопис до живопису; згадана новела наче спеціально присвя­чена цьому мистецькому експерименту. Акварель — одна з найбільш колористич­них у прозі того часу, і не тільки українській. У цьому творі письменник ставить перед собою важливе завдання: надати кольору смислової функції. Тут слово ви­ступає тільки інструментом творення мікрообразу, який і передає переживання героїв або служить реалізації задуму автора. Не дивно, що новелу “На камені” автор назвав аквареллю: в ній справді переважають зорові образи, картини моря й гір виринають перед очима читачів, наприклад, змалювання бурі на морі.

46. Іван Франко, “Мойсей”

Знаменита, світового літературного та філософського значення, поема Івана Франка “Мойсей” (1905) перевидається з нагоди 100-річчя від її написання і назустріч 150-річчю від дня народження письменника.

У проблемі крізь художню призму легендарної історії гебреїв І.Франко висловив болючі роздуми про історичну долю українського проводу.

У мовному відношенні видання максимально наближене до мови поета.

Книга адресується широкому читацькому колу.

47. Володимир Сосюра, “Третя рота”

Роман-сповідь “Третя Рота”, в якому письменник осмислює шляхи та манівці свого життя — від злиденного дитинства, юності у вирі національно-визвольних змагань до становлення як поета в умовах ідеологічного цькування. Роман “Третя рота” — це яскравий зразок мемуарної прози.

48. Василь Стус, “Вибрані твори”

Василь Семенович Стус – класик української літератури ХХ століття. Він став на смертельний двобій із тоталітарним режимом і залишився в пам’яті людській як нескорений поет-борець.

49. Іван Драч, “Чорнобильська Мадонна”

Поема І. Драча “Чорнобильська Мадонна” — це твір, який читаєш із болем, твір, що дає кожному з нас збагнути найболючіші проблеми нашого буття, нашої духовності, нашої скорботи, долі нашої України. Цей твір — складний, метафоричний, багатопроблемний. Поет порушує в поемі політичні, екологічні, морально-етичні, історичні проблеми, спонукає нас до роздумів над нашим минулим і сучасним, закликає зупинитися, переосмислити все і жити, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Над нашою Україною 26 квітня 1986 року нависла чорна хмара лиха. Це лихо — радіація, небачене забруднення біосфери, до появи мертвої 30-кілометрової зони. Атомний вибух негативно вплинув на все живе, показав, до чого може призвести необачність. Поет відкрито називає винуватців трагедії.

50. Павличко Дмитро, “Засвідчую життя”

У книжці “Засвідчую життя” є два розділи: в одному – нові поезії Д. Павличка, в другому – вірші, присвячені І. Франкові, свого часу видані під заголовком “Задивлені в будущину”.

У нових творах поета є різні речі – від закличних декларацій до гумору, але найцікавіше тут – портрети видатних людей, а також сповідь автора у циклі “Я винен”.

51. Ліна Костенко, “Записки українського самашедшого”

35-річний програміст нотує все, що його бентежить. Писав би він «буденник», звертав би увагу лише на родинні проблеми: дружина лютує, на роботі негаразди, маленький син завдяки другові так розширив лексикон, що й татко за ним не встигне. Але амбіції героя сягають «щоденника» – записів соціально-політичного характеру, зміст яких залежить від того, що принесе конкретна доба. «Туркменбаші заборонив балет. Таїландська принцеса бачила мамонта. У Сонячній системі за орбітою Нептуна американці відкрили нову планету». Ще буває: «Росіяни бомбили Грозний. Полковник Буданов зґвалтував чеченку. На Балканах бої». Та найбільше уваги внутрішній ситуації: «Таращанське тіло» лежить у морзі. Акціонерне товариство «Мазепа» спонсорує «Людину року».

Записує, щоб остаточно не втратити глузд. «Остаточно», оскільки процес уже почався. На порозі середнього віку цей пересічний технар раптом збагнув, що світ – не біла та пухнаста ковдра, під якою можна сховатися, а зорб, у якому ти крутишся, наче шалена білка, і не знаєш, коли нарешті зупинка. Справа ускладнена тим, що наш герой – стовідсотковий український інтелігент і медійний наркоман. Він не бореться з обставинами. Зате як ретельно колекціонує повідомлення (з телебачення, радіо, друкованих ЗМІ, інтернету), як точно відзначає та влучно коментує факти, що дістали до печінок.

52. Павло Загребельний, “Євпраксія”

Події в романі відбуваються на межі XI—XII століть. Внучка Ярослава Мудрого, київська княжна Євпраксія виходить заміж за Генріха IV і стає германською імператрицею. Але ж доля молодої жінки складається трагічно: на чужині вона зазнає тяжких принижень і страждань, втрачає любов. Проте, долаючи злобу, чвари, інтриги імператорського двору, Євпраксія дістається рідної землі.

53. Микола Куліш, “П’єси: Народний Малахій, Маклена Граса, Патетична соната”

До збірки творів видатного українського драматурга М. Куліша (1892—1937) увійшли його кращі п’єси: “Мина Мазайло”, “Народний Малахій”, “Маклена Граса”, “Патетична соната”, рекомендовані шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю М. Куліша.

54. Михайло Старицький, “Не судилося”

До видання увійшли вибрані драматичні та поетичні твори видатного українського драматурга Михайла Петровича Старицького (1840–1904). Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю М. П. Старицького.

55. Леся Українка, “Оргія”

До збірки увійшли драматичні поеми “Блакитна троянда”, “Кассандра”, “У пущі”, “На полі крові”, “Лісова пісня”, “Бояриня”.

56. Григір Тютюнник, “Климко”

У тяжку годину війни, коли донецький край окупували, 12-річний хлопчик Климко зостався безпритульним, без шматка хліба і даху над головою. Але в Климка є друзі, улюблена вчителька і, щоб допомогти їм, він вирушає у далеку та небезпечну подорож.

57. Тарас Шевченко, “Назар Стодоля”

П’єсу створено на межі першого й другого періоду творчості Шевченка, вона є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п’єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п’єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу.

58. Іван Карпенко-Карий, “Мартин Боруля”

Сюжет комедіï “Мартин Боруля” письменник будує на фактах із життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими. Розв’язка — гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

59. Ольга Кобилянська, “Земля”

Повість “Земля” — вершина реалізму письменниці. Цей твір, завдяки своїй великій життєвій правді і високій художності, став одним із найвідоміших в українській літературі. Усім своїм єством пов’язаний із землею герой повісті Івоніка Федорчук. Він шанує і береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але ж боротьба за землю, яка роками тривала в його родині, зруйнувала душі рідних людей, призвела до трагедії, до братовбивства. Із втратою сина втрачає Івоніка свої мрії і сподівання, свою віру в землю. До книжки також увійшли оповідання “Природа” і “Valse mе­lan­colique”.

60. Юрій Яновський, “Вершники”

За змістом, життєвим матеріалом і за художньою вагою роман Ю. Яновського “Вершники” (1935) — один із кращих творів радянської літератури про героїку Громадянської війни, і, хоч це і дивно, він має свій прихований зміст: “Годі вже українцям вбивати одне одного за чужі погляди, адже це не рідкість на території Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу… “Вершники” — це справжня поема про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи. Серед найвідоміших творів – також роман “Чотири шаблі” та оповідання.