Незвичайні ілюстрації до дитячих книжок створює тернопільська художниця і поетеса Ганна Осадко. Своїх персонажів вона не малює, а… виліплює із пластиліну. Одна сторінка може важити й кілька кілограмів. Тож готову картину фотографують, і вже у вигляді світлини вона потрапляє до книжки. Такі ілюстрації – об’ємні й наче живі. Гортаючи сторінки, здається, ніби от-от з них зістрибне пухнасте кошеня чи вухастий зайчик.
На одну ілюстрацію – кілька кілограмів пластиліну
Ганна – єдина в Україні ліпить “пластилінові” книжки. Усі тонкощі справи вона освоювала самостійно. А поштовхом до створення таких ілюстрацій стали роботи канадської художниці Барбари Рейд, яка працює у подібній техніці. Щоправда, малюнок у неї – плаский. У Ганни ж казкові герої можуть виходити зі свого тла, та й ще сантиметрів на десять. Відтак і пластиліну йде на одну роботу чимало – до десяти пачок.
Оригінальні ілюстрації видавцям і авторам так сподобалися, що зараз до неї шикуються у чергу.
– Для дітей треба писати передусім щиро. Згадайте себе в дитинстві й не вважайте, що ваші син чи донька дурніші, ніж ви. Те ж стосується і малюнків у книжках. Важливо, аби діткам було приємно розглядати їх, а ще краще – щоб і самі могли зробити таке. Тож пластилінова техніка – справжня знахідка. Психологи кажуть: вона близька кожному, бо всі ми колись любили виліплювати щось своїми руками. На літературних форумах, фестивалях у різних містах України я проводжу майстер-класи для дітей, навчаю їх робити такі ілюстрації. І після читання вони можуть зліпити свій фантастичний світ разом із батьками, – каже Ганна.
Перша вітчизняна книжка з пластиліновими персонажами вийшла три роки тому. Тернополянка оформила збірку віршів Романа Скиби “Рибне місце”. Кілограми витраченого пластиліну й багато годин за кропіткою роботою вартували того – і маленькі, й дорослі читачі сприйняли дивовижу, як мовиться, “на ура”.
Добрі малюнки – лікувальні
Всього Ганна вже виліпила ілюстрації до трьох книжок, серед них – і її власні “Пластилінові загадки”. А ще були теплі “Історії хлоп’ячі і дівчачі” киянки Оксани Хлоп’ячої. Робота над цією книжкою була для Ганни особливою, а результат довів: створені з любов’ю пластилінові малюнки можуть бути лікувальними.
– “Історії…” написала працівниця Національного музею літератури в Києві, – розповідає Ганна. – Лікарі виявили у неї важку хворобу, і щоб підтримати жінку, колеги вирішили видати книжку з її віршами. Я ж виліпила ілюстрації.
Ця добра історія отримала гарне продовження: недуга потрохи відступає, а сама ж авторка сьогодні готує ще одну книжку з тернополянкою.
Про незвичайні пластилінові ілюстрації працівники музею вирішили розповісти своїм відвідувачам і влаштували торік для Ганни персональну виставку. Тривала вона майже місяць, а на згадку залишилося безліч приємних слів у книзі відгуків.
Не обійшлося без казусів: пластилін – матеріал делікатний. Сфотографовані композиції “живуть” у книжках десятки років, а от оригінали довгим віком похвалитися не можуть. Їм шкідливі тривалі перевезення, а в спеку вони починають розтікатися.
– Подібне сталося перед відкриття виставки в Києві. Я привезла і давніші роботи. І от одна з пластилінових картин, яка важила кілограмів зо три, впала. Оскільки була ніч, спрацювала сигналізація й приїхала міліція шукати зловмисників, – згадує художниця.
Ілюструючи книжки, Ганна вивчила всі різновиди пластиліну в Україні. Але не для всіх деталей він годиться, бо надто швидко тріскає. Тому стала замовляти ще й із Канади, де продають чималі за розміром брили для професійної роботи.
Вовняна книжка – для зимових вечорів
Окрім пластилінової, у Ганни є ще одна незвична техніка ілюстрування – скляна. Нею проілюстрована збірка «Перевіршики» Романа Скиби. Цю техніку тернополянка придумала сама, а готова картинка нагадує 3D-зображення.
– Колись у селі я побачила давню ікону, мальовану на склі, під яким була тканина. Це створювало об’єм і додавало зображенню “глибини”. Саме це надихнуло мене на створення “скляної” книжки. Я наносила малюнок на скло, під нього підкладала фактурну тканину, а поверх самого зображення приклеювала дрібні елементи – ґудзики, монети, іграшки. Після цього ілюстрацію фотографували й за допомогою комп’ютерних програм накладали на неї текст.
Нині Ганна планує створити книжку із вовни. З цього теплого і натурального матеріалу вона робить чудові жіночі прикраси та іграшки. Вовна, каже художниця, може стати справжньою знахідкою для “зимових” книг, які затишно читати, коли за вікном мороз і хурделиця.
Загалом Ганна Осадко проілюструвала понад півсотні книжок у різних техніках. Минулого року її відзначили в міжнародному конкурсі “Білі круки”, який проводять в Італії, у місті Болоньї. Журі оцінює роботу ілюстраторів і з понад 9 тисяч книг зі всього світу обирає 250 найкращих. До цього престижного списку потрапила збірка Івана Андрусяка “8 днів із життя бурундука”. Малюнки до неї і створила тернопільська художниця.
Натхнення дарує природа
А ще Ганна Осадко сама є автором семи збірок поезій, чотири з яких – для дітей. Творчість поєднує із роботою в тернопільському видавництві “Навчальна книга “Богдан”. Тут вона працює художником-ілюстратором, літературним редактором, а віднедавна ще й маркетологом. Жартома зауважує, що, як і всі близнюки, не любить одноманітності, а натхнення шукає у прогулянках на природі. Хоча нині, зауважує, не найкращий час для творчості.
– Кожен ранок прокидаєшся – і одразу вмикаєш новини, читаєш про те, що відбувається в Україні… Відколи почалися ці події, якось не до віршів. Пробувала писати про війну, але це дуже болісно. Допомагає природа, філософія позитивного мислення. Бо завжди думати про погане – це шкідливо і тобі, й людям навколо. Навіть у важкі часи треба сподіватися на краще, допомагати одне одному, робити хай невеликі, але потрібні й добрі справи.
Разом із колегами Ганна готує благодійний проект, кошти від якого передадуть сім’ям українських військових, які загинули у нинішній неоголошеній війні.
Готова до друку і нова збірка її поезій, вже й назва для неї є – “Сарматське море”.
– Раніше я завжди думала – чому в нас постійно дощі? Виявляється, мільйони років тому на території, де ми живемо, було море. А вода, мабуть, до води притягується, – усміхається Ганна. – Але ця книжка не так про море, а про те, що все пов’язано між собою у цьому світі. Ходиш звичайним, здається, полем, а тут плавали риби. І вони будуть після тебе. Тож треба цінувати кожну мить життя, поки ти можеш щось дати цьому світові.
Коли є вільний час, Ганна разом з чоловіком і дітьми – Софійкою та Юрком – вирушають за місто, у мандри. Напівжартома зауважує: колись у селі, звідки родом її рідні, проведуть інтернет – і вона зможе працювати й малювати там. А тепер найзатишніше для роботи місце – її кухня: з одного боку – плита, стіл, а з іншого – два ящики пластиліну й мішок із вовною, на якому зручно вмостився кіт.
Антоніна БРИК,