Щербина Анатолій

  Бібліотека

У храмі цім, є місце всім –
Хто пише і читає,
Хто не лінується у нім,
Той цілі досягає.

І люди працьовиті, вмілі,
Завжди в підмозі читачам,
Слова - привітні, теплі, милі
Щодня вони дарують нам.
Вони - хранителі талантів,
Книжок, брошур, статей, газет,
Пісень і нот для музикантів
І віршів, що писав поет.

Вітаю з святом, друзі, Вас!
Хай Вас хранить Господь до скону,
А був би з мене богомаз,
Я б написав із Вас ікону.

Леся Вознюк

Сумувала книжечка
У бібліотеці
угорі високо
книжечка стояла
сумно й одиноко.
Прибігали дітки
чемні невеличкі,
не могли дістатись
верхньої полички.
Книжечка просила
тихо і печально:
— Прочитайте, дітки,
я така повчальна,
і така цікава,
для усіх згоджуся…
Раптом опинилась
у руках Катрусі.
Втішилися книжка
і мале дівчатко,
що в бібліотеку
завітало з татком.

Яковлєва Віра
     В бібліотеці

Лупцює дощ, чи сипле сніг,
А може, й сонячно надворі,
Сиджу серед священних книг,
Живу життям чужих героїв.

Я відкриваю таїну,
Штурмую все нові фортеці,
І оголошую війну
Тим, хто не був в бібліотеці.

Мов королівна, серед книг,
В сузір'ї геніїв-поетів.
Нам рідне слово — оберіг,
В нім — чари мрій і подих злетів.

Нехай завидують мені:
Кохаюсь в слові, де, як в морі,
Пливуть поеми-кораблі
І рими-чайки вслід за мною.

Тож захищатиму я скрізь
Не телевізор кольоровий,
А серця обласного зріз,
Співучу українську мову.

Шульга Олена

   «Нечитабельність»

       (нотатки бібліотекаря)

Сходять-сиплються снігом-завіями
З стратосферних друкарських станків
На поблажливих хмарах просіяні
Нечитабельних книг сторінки

Їх графіт не торкався згорьований,
Лиш промінчик, що вмить вицвіта,—
Ось чому заметіль  зброшурована
І сприймається як пустота.

Брудом рук їх краї не засалені,
Сяє глянцем обкладинок міць,—
Незачитаність стосами звалена
На зразкових газонах  полиць.

Книгопад порожнечею млистою
Забиває і очі, і дух
Навіть тим, хто  терпляче пролистує
Свіжі зшивки нудних  завірюх.

В тих рядках переможно блищатиме
Зльодянілість неторканих струн.
Їм не стати повік коліщатами,
Що розкручують мозку двигун.

Пишних шуб рукава  незасукані,
Вітражі показового скла
Припадуть поступово пилюкою —
Їх чекає лопата й мітла.

Буде друк той даремною працею,
Доки сажею шрифт не просяк:
Блискітками відбиті реляції
На снігу не вчитаєш ніяк.

Земні літери зернами спілими
Хай засяють цілинні листи,
Книги пишуться чорним по білому,—
Саме в цьому секрет чистоти.

Страшенко Ольга

 Бібліотечний етюд

О  книго, була ти і вчителька, й месниця,
в тобі барви степу і зоряна креш,
ти давнім державам, коронам ровесниця,
від звитків папірусу рід свій ведеш.

Наука в тобі нуртувала допитлива,
ти звідала жар фарисейських вогнів,
і, вирвавшись з них з обгорілими титлами,
дісталася ти до малих бурсаків.

Твої перші матриці вічними зернами
засіяв подвижник-друкар — Гутенберг,
щоб пам'ять жива у віках не змізерніла,
щоб голос людських поколінь не помер.

Йшли книги, як люди, шляхами опальними,
карав їх донос і лихий циркуляр,
їх звали, як грізних борців — нелегальними,
і сяяв зорею між ними «Кобзар».

Майбутнє гряде бунтівними питаннями,
пливе перфокарток новітній струмок,
мов птаха тріпоче крильми над читальнями –
то впевнений шелест легких сторінок.

І  сходять надії житами озимими,
вчимось милосердя за крок до біди,
бо й досі рахують старанні дозиметри
ті огріхи кисню й важкої води.

Щоб світ не запав у війни під копитами,
не ятрився обрій звіздою полин,
з тривогого «Камо грядеші?» запитуєм
і вірим тобі, як землі селянин.

Нижеголенко Валентина

  Бібліотека - мій бальзам

Пірнаю я у море книг,
І насолоду з цього маю,
Бібліотека - мій бальзам,
Який я розумом сприймаю.

Бібліотека - світ знання,
Тож люди йдуть щодня до неї.
В ній і почуття,
Поради є і є ідеї.

Абонемент, читальний зал –
Книжковий храм і центр культури.
Тут затамуєш навіть дух,
Якщо ти ніжної натури.

Цей дух незримо окриля,
Підносить нас до неба, А
як зануришся в книжки,
Нічого кращого й не треба.

Бібліотека - мій бальзам,
Життя своє їй присвятила.
Вона мені, як рідний дім,
Завжди жадана, люба, мила.

Крижанівський Степан

 Ода бібліотеці

Тільки той,
Кому загрожує
Втрата найдорожчого,
Відчуває всю його цінність.
Я мав загрозу
Втратити очі
І тоді лиш відчув,
Що моє все життя —
Це зоріння, зір і зіркість,
Це — прагнення світла,
Заперечення тьми.
Я мав загрозу
Втратить тебе,
Дорога книгозбірне,
—  мій духовний зоре,
—  скарбнице розуму,
—  пам'яте серця,
—  засіко врожаю
вікової мудрості людства.
І коли
         новий Герострат
Захотів пустить тебе димом,
Я відчув
         незмірність утрати.
Я відчув, що втрачаю:
—  храм культури народу,
—  завод, що виробляє щастя,
—  дім побачень із мудрістю,
—  розподільник радості.
Я відчув, що втрачаю:
—  комору моєї мислі,
—  золото поезії,
—  діаманти чуттів,
—  креслення мрій,
—  оселю мого безсмертя.
Я відчув, що це замах
—  на духовну культуру
                                      народу,
— паспорт існування нації,
—  на атестат зрілості людини, народу, людства.
Люди!
          Бережіть бібліотеки,
Як бережуть
—  елеватори з хлібом,
—  сейфи банків,
—  скарби музеїв,
—  картинні галереї.
Адже то — золоті фонди
       чуття і розуму,
—  літописи праці,
—  письмена вічності.
Люди,
будьте обачними!

                

Кордонюк Анатолій

   Бібліотека і книги

Ще в сьомому класі Сурмила Миколу
Підбурила дурість покинути школу.
Він взявся кишені чужі обчищати,
Аж поки не втрапив надовго за грати.
В неволі, щоб марно літа не губити,
Сподобився школу-середню скінчити.

Робочу професію там же придбав,
Хоч стати трудягою гадки не мав.
Високим і статним додому вернувся,
Та звичок лихих шалапут не позбувся.
Він знов по злодійській доріжці пішов...

Та тут в ситуацію встряла любов:
Сусідку Галину зустрів у дворі
І ніби уперше побачив її.
Розквітлу красуню він ледве пізнав
І тут же навіки рабом її став.
Зробився, як мовиться, тихше води:
Ласкавим, м'яким, хоч до рани клади.
Галині його походеньки відомі -
Вони ж-бо з дитинства живуть в однім домі.
І Галя, відчувши над ним свою владу,
Рішила безпутству його дати раду.
Дівчині й самій не байдужий бурмило.
Тому вона жваво взялася за діло.
Примусила хлопця піти на роботу,
Відшила від нього всіляку босоту.
У бібліотеку його записала.
До речі, у ту, де сама працювала.
І швидко зуміла упевнить хлопчину,
Що книга і вчить і формує людину.
Спростовувать тезу не взявся,
Бо й сам по науку до книги подався..
Скінчив інститут потім.
Вагомо підвищив загальну культуру.
Ну, словом зробила Миколу кохана
Із злодія - вченого бібліомана.
І в ту благодатну для нього годину
Дозволила взяти себе за дружину.
Спливали роки, мов дніпровська вода,
Професорська в Колі уже борода.
Дітей своїх з книгою теж він зріднив
І вслід за собою в науку повів.
Все менше уваги він Галі вділяє.
Вона вже сама його погляд шукає.
Нерідко самотньо зітхає у спальні,
А вчений штани протирає в читальні.
Та щастя доволі у їхній оселі -
І щебіт онуків, і жарти веселі.
Ще в душах нуртує і радість, і сила,
Бо їх оптимістами книга зробила.
Та й ми всі повинні завдячувать книзі
За очі розумні на власній мамризі.
Хвала тобі, книго, учителько мила!
Будь завжди! Живи! Ти цього заслужила!

Давидков Іван

    Бібліотека

                         Кирилові Кадійському

Був молодим – і книги власної бібліотеки
стояли, мов на прив’язі в оборі жеребці,
з якими ти помчиш за обрій на луці
в шаленім захваті в незнаний світ далекий.

Як перша сивина позначила мій лик,
я бачив етажерки, мов нанизані вагони, -
вечірній поїзд мчав крізь голе гілля
                                                  в дальні гони,
і чув я в посвисті його птахів прощальний
                                                                  крик…

Тепер дивлюся на книжки край мене
і чую шум юрби довкола невидимої арени,
покликав поголос людей, цікавість їх
                                                               миттєва.

Чи не мене, як гладіатора, чекають нині,
коли пройду цей день, неначе сад осінній,
і простягнусь в безжальних кігтях лева?