Головна » Статті » Поради читачам

Сотня літературної класики для справжнього українця. Ч.2

Наступна порція української літератури для найвибагливішого читача готова:

21. Ліна Костенко, “Берестечко”

Історичний роман Ліни Костенко “Берестечко” – це книга про одну з найбільших трагедій української історії – битву під Берестечком. Її було написано ще в 1966-67 роках, але згодом автор неодноразово дописувала її на всіх етапах наступних українських трагедій ХХ століття – і після поразки 1960-х, і в безвиході 1970-х, і в оманливих пастках 1980-х.

Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком тема цього роману переростала у філософію поразки взагалі, в розуміння, що “поразка – це наука, жодна перемога так не вчить”, а відтак і в необхідність перемоги над поразкою.

Перемога над поразкою – основний філософський і психологічний код цього твору.

22. Іван Франко, “Зів’яле листя”

“Зів’яле листя” з перших поетичних рядків і до останніх дарує читачам нагоду розгорнути власне бачення любові. Перед нами мало не перша спроба художньо візуалізувати ліричні переживання поета, яку запропонувало наймолодше покоління львівських художників. (Автори художнього оформлення – талановиті митці Романа Романишин і Андрій Лесів.) Унікальність цього видання передусім у його композиції: сторінки оздоблені автографами поезій “Зів’ялого листя”, що знайдені в архівах Києва та Львова. У книжці збережено всі коментарі І. Франка до його поезій. Поетична збірка мимоволі нагадує альбоми початку ХХ століття із дбайливо вкладеними сухими рослинами. Книжка багато ілюстрована світлинами жінок епохи Франка.

23. Олесь Гончар, “Собор”

“Собор” — роман-застереження, один із найвідоміших і найвизначніших творів Олеся Гончара. Написаний у 1967-му, протягом майже 20 років замовчувався прорадянською літературною критикою, що трактувала “Собор” як творчу невдачу, порівнюючи його з іншими творами письменника, зокрема “Прапороносці”, “Людина і зброя”, “Злата Прага”.

24. Ліна Костенко, “Маруся Чурай”

В історії української культури є чимало недосліджених сторінок, нерозкритих таємниць. Про поетесу і співачку Марусю Чурай ще в минулому столітті в Україні ходило чимало переказів і легенд, які дають підстави стверджувати, що ця чудова дівчина  – особа історична.

У центрі роману “Маруся Чурай” Ліна Костенка поставила психологічний образ Марусі, обдарованої дівчини, яка палко любить свою землю, і любов горить в кожній Марусиній пісні. Її серце сповнюється гордістю, коли чує свої пісні у виконанні козаків. Маруся – вірна дочка свого народу, і свій талант вона віддає народу. Створені нею пісні надихають козаків на боротьбу з ворогом, зміцнюють дух, затверджують національну гідність!

Благородство і чистота душі виникають і в особистому житті Марусі. Для неї любов і зрада – несумісні поняття. Навіть біль і розчарування в Гриці не зробили її ні озлобленою, ні черствою. Маруся, переконавшись, що її «любов лобом досягала неба, а Григорій ходив ногами по землі», навіть співчуває хлопчикові:

Бідненький, намучив зі мною… Гримів мене, а я вже не відгукнулася. Заплутався, – сказала: вибирай. А у нього ж серце навпіл розривалося. А він Бобренко. Він же не Чурай.

Маруся цінує в житті речі, які насправді того гідні. Це перейняла дівчина від батьків, які мали «якнайглибші душі». У любові, в подружньому житті вона хоче бути схожою на своїх батьків, Маруся завжди мріяла: «…я колись, як виросту, і у мене буде така любов»! Маруся хоче побудувати свою сім’ю на взаєморозумінні і повазі одно до іншого, на довірі і любові : «Мене треба любити».

Маруся розуміє важливість свого поетичного таланту. Вона прагне до дії, любить рідний край, поважає культуру, болить душею за щастя і процвітання українського народу. Розповідь дяка про минуле історичне показали дівчині важкі страждання людей від війни і важких часів. Вона забуває про власний біль, осмислює своє покликання як піснетворчість :

Перемоги наші, муки і руїни безсмертні будуть в її словах. Вона ж була як голос, який клекотів в наших корогвах!

25. Василь Стефаник, “Камінний хрест”

До видання увійшли кращі твори з доробку видатного українського письменника В. Стефаника – короткі психологічні новели, сповнені драматизму і правдивості. Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, усіх, хто цікавиться творчістю В. Стефаника.

26. Олександр Довженко, “Зачарована Десна”

До видання входять найкращі кіноповісті славетного українського кіномитця і письменника О. Довженка (1894 – 1956) – “Земля”, “Зачарована Десна”, “Україна в огні”, а також його “Щоденник”. Кіноповість “Земля” особливо зацікавить тих, кому відомо, що знятий Довженком одноіменний фільм увійшов до десятки найвидатніших кінострічок усіх часів і народів. І, безумовно, увагу сучасного читача приверне кіноповість “Україна в огні”, що була написана майстром у роки Великої Вітчизняної війни, але через те, що партійне керівництво визнало її ідеологічно хибною, так і не побачила світ у ті часи.

27. Улас Самчук, “Марія”

Повість “Марія” — про воістину страшні метаморфози людського буття в умовах більшовицького геноциду, серед сили-силенної гріхів якого був і мало не найбільший — голодомор. Жах цієї трагедії подається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом із рештою українців страшного голоду. З огляду на похилий вік головної героїні, ця трагедія, може, і не здавалась б такою приголомшливою, якби читач із кожною сторінкою твору дедалі чіткіше не усвідомлював, що в цій старій жінці уособлена сама Україна. Несхитна в моральних своїх навичках і переконаннях, але беззахисна перед злом.

28. Микола Куліш, “Мина Мазайло”

Комедія “Мина Мазайло” вирізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний і родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами.

У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відображає специфіку духовних і національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків — веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

29. Іван Нечуй-Левицький, “Микола Джеря”

У повісті “Микола Джеря” автор описує важке життя селян-кріпаків у царській Росії, їхню хаотичну боротьбу проти гноблення. У творі автор вдало поєднує колоритні народні персонажі з яскравими характерами та гармонійні описи природи. Повість належить до класичних творів української літератури ХІХ століття. Вивчення повісті входить у шкільну програму з української літератури.

30. Іван Карпенко-Карий, “Хазяїн”

Іван Карпенко-Карий (1845—1907) — видатний український драматург, якого І. Франко назвав “одним із батьків новочасного українського театру”. Драматична майстерність Карпенка-Карого давала йому змогу з великим успіхом виступати в усіх класичних жанрах. Та найвищого рівня він досяг у комедії, що була справжньою творчою стихією митця. Найкращі драми і комедії Карпенка-Карого — “Безталанна”, “Сава Чалий”, “Мартин Боруля”, “Сто тисяч” і “Хазяїн” — не втратили своєї цінності й сьогодні, були і залишаються гордістю національної театральної культури.

31. Іван Карпенко-Карий, “Сто тисяч”, “Хазяїн” та ін. п’єси

Іван Карпович Карпенко-Карий — видатний драматург, критик, театральний діяч, актор. У народній свідомості він залишається передусім автором чудових п’єс, одним із корифеїв українського театру. До видання увійшли кращі п’єси Івана Карпенка-Карого: комедії “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, драма “Безталанна” та трагедія “Сава Чалий”. Ці твори позначені динамічністю дії, яскравою сценічністю, яка і сьогодні не втрачає своєї актуальності. Видання адресоване широкому читацькому загалу.

32. Іван Франко, “Перехресні стежки”

У повісті “Перехресні стежки” (1900 р.) І. Франко розкрив взаємовідносини народу та інтелігенції західної України, проблеми, які хвилювали тогочасне суспільство. Цей твір зараховано до шедеврів світової літератури. Сюжет повісті гострий і цікавий. Розрахована на широкий загал читачів, дітей середнього віку.

33. Леся Українка, “Бояриня”

У пропонованому вам виданні міститься драма-поема “Бояриня”, нарис Катерини Штуль, у якому відтворюється хвилина натхнення, коли поетеса писала свою “Бояриню”. Додатком-завершенням книжки є маловідома поема в прозі Лесі Українки, присвячена поетам і артистам, що 1896 р. вітали царя Миколу ІІ у Версалі, “Голос однієї російської ув’язненої” – що нагадує про сучасні захоплення на Заході всім радянським, російським.

34. Григорій Квітка-Основ’яненко, “Сватання на Гончарівці”

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) — перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вплив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав “писання з натури”, про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів. Творчий доробок письменника складають комедії, повісті та оповідання, більшість яких здобули визнання сучасників і зберегли свою художню цінність до наших днів. До збірки ввійшли повісті “Маруся”, “Козир-дівчина” і “Конотопська відьма” — один із перших творів у європейській літературі так званої химерної прози, а також популярні драматичні твори письменника: “Шельменко-денщик” і “Сватання на Гончарівці”.

35. Олесь Гончар, “Прапороносці”

До четвертого тому творів Олеся Гончара увійшли широковідомий роман-трилогія “Прапороносці” та “Письменницькі роздуми” про те, як писався цей роман. Книга видана в останній прижиттєвій редакції Олеся Гончара.

36. Тарас Шевченко, “Кобзар”

До книги увійшли вірші, поеми, балади, написані в період 1837-1861 рр., великого українського народного поета, революційного демократа Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861).

37. Пантелеймон Куліш, “Чорна Рада”

Пантелеймон Куліш (1819—1897) — визначний український письменник, просвітитель і гуманіст, один із фундаторів української національної свідомості і нової літератури. Письменницький талант Куліша виявився у різних художніх жанрах: він писав прозу, вірші, поеми, драми, багато перекладав. В історію української літератури увійшов насамперед як автор першого історичного роману “Чорна рада”, в якому відтворив події 1663 року, коли після смерті Богдана Хмельницького почалася запекла боротьба за гетьманську булаву.

38. Михайло Коцюбинський, “Інтермеццо”

У житті кожної людини настає момент, коли вона просто не в силі витримати суєту цього житті і хоче втекти від усього світу подалі. Безглузда низка “треба”, “треба” і “треба” просто переслідує її. Від сірості і тьмяності, від втоми кожна людина тікає по-різному, а головний ліричний герой вибрав самотність і природу. І не прогадав. Вони допомогли йому розібратися в собі, прийняти правильні рішення.

Не слід забувати, що новела – яскравий приклад імпресіоністичної літератури і, щоб зрозуміти, її треба відчути.

39. Олесь Гончар, “Тронка”

Дія роману відбувається в одному зі степових районів України. Герої його – люди різних поколінь, різних професій і характерів. Тут і вчорашні школярі, яким ще тільки належить обрати дорогу в житті, і старі, загартовані степовими вітрами чабани, і льотчики реактивної авіації, служба яких – щоденний подвиг. Розповідаючи про цих людей, автор зачіпає проблеми, що хвилюють покоління радянських людей, які живуть у XX столітті, і головну з них – проблему війни і миру. Це наче розсовує рамки роману, робить його надзвичайно ємним за думки, широким, епічним твором.

40. Іван Франко, “Захар Беркут”

Воістину класичний твір, у якому рідкісна здатність Франка поєднувати в єдиний, органічний, нероздільний сплав «злободенну» й насущну політику та чарівно-поетичну, заклично-сонячну романтику (і все це — на основі реалістичного відтворення історії, попри щедре використання народних легенд, міфів, переказів сивої давнини) була втілена справді блискуче.

Іван Якович був переконаний, що «повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей». Саме для цього й було створено “Захар Беркут”. Головна думка повісті проста й вічна: як зберегти, втримати духовну, політичну та економічну свободу — тобто право вірити в те, що відроджує в народі життя; право заводити й відстоюва­ти свій власний, вільний суспільний лад; право на землю і всі плоди власної праці, право на “своє добро” — як кожної людини, так і громади загалом.



Джерело: http://pedpresa.com.ua/
Категорія: Поради читачам | Додав: admin (03.08.2014)
Переглядів: 214 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar